Дивлюсь, як з піснею заходиш у трамвай.

А ззаду хлопчик дуже-дуже плаче,

А ти йому : « Не ревай, а співай!»

Висмикуєш розірвану кофтинку,

За руки шарпаєш, даючи відкоша,

А грошей просиш : «Люди, на дитинку»--

Болить моя знівечена душа.

А те дитятко плаче,не втихає.

Замурзане, нещасне, як щеня.

А потім знову це його чекає

І завтра, і сьогодні, і щодня…

Хтось відвертається, бо бачити не хоче,

Хтось гривню-другу тягне з гаманця.

А я дивлюсь в сумні дитячі очі,

Що світяться із чорного лиця.

Грошей не дам. Лише м’якеньку булку

Витягую із сумки , і банан.

«З’їси, маленький, хоч оце в провулку»

Й замотую швиденько в целофан.

Брудною ручкою схопив ту булку жадно,

Серед тамвая сів на чемодан.

І швидко так, і якось безпорадно

Із шкіркою гризе отой банан!!!

Залили сльози. Відібрало мову

По материнськім серці—полином.

А я своєму сину колискову

Завжди співаю ніжно перед сном!

А я ж свого синочка обіймаю,

За день цілую сто мільйонів раз.

Який же світ жорстокий! Я не знаю…

Банан зі шкіркою—нещастя без прикрас!

І я виходжу, хоч іще зупинка

Далеко-предалеко не моя.

Благаю Господа: «Помилуй цю дитинку» ,

Хоча й не знаю,як його ім'я.

У серці материнському без тями:

«У мене ж син такий же, як і цей!

Помилуй, Боже,від такої мами,

І захисти безвинних цих дітей!»

Автор: Сафиулина Н.Ю.