В начале весны а потом летом мне удалось наблюдать невероятно яркие радуги: первую на даче в деревне, а вторую над школой. Зрелище захватывающее. И хотя мой фотоаппарат не смог передать всей красоты этого природного явления я не могу не поделиться с вами мои дорогие хотя бы отблеском увиденного. И комментировать такую красоту не берусь - слов не хватит. Я лишь процитирую любимого поэта Виталия Иващенка:

Допоки нам чогось не вистача
Є стимул жити, прагнути, кохати.
Якщо вже маємо всього багато,
Зникає вогник радості в очах.

Та я навчивсь радіти кожній малості!
Відкрив, що це - безцінний хист!
Живу від радості до радості,
І в цьому бачу вищий смисл!